Реферат

на тему:

Повість Івана Франка Перехресні стежки. Характеристика головних
персонажів 

"Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?"

В останній розмові з Євгенієм Регіна запитує його, чи правда, що завтра
має відбутися "хлопське зібрання". Рафалович одразу запалюється: Так,
пані. Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної
праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч троха до
освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його
кривдниками... 

Регіна реагує на ці слова "з жалем" - їй ясно, що "серце ...тягне"
Євгенія до "високих цілей", до ідеалу, якому дедалі більше
підпорядковується його життя.

Ідеал - це заповітна життєва мета людини. Про наміри молодого адвоката
йдеться вже в V розділі повісті. Рафалович знайомиться з "гонораціорами
міста", швидко пересвідчується, що потрапив у "каламутне озеро", і
визначає для себе лінію власної поведінки, формулює свій життєвий план:

Він мав намір розпочати просвітню роботу, а далі й політичну організацію
в повіті, стягати сюди помалу добірні інтелігентні сили, витворити хоч
невеличкий, та енергійний центр національного життя, - і се додавало
йому духу серед важкої канцелярійної праці і серед того струпішілого та
запліснілого товариства.

Власне, до цього він готувався ще у Львові. Правда, ми небагато знаємо
про ті його десять років, які минули з часу розлуки з Регіною, коли
Євгеній був студентом Львівського університету, але один характерний
штрих варто згадати: 

Він (Рафалович. - В.П.) належав до того покоління, що виховалося вже під
впливом європеїзму, якому в Галицькій Русі виборов горожанство
Драгоманов.

Отож герой твору і сам Франко - люди одного покоління. Молодий Франко
теж був прихильником драгоманівських ідей, і в цьому сенсі Рафалович
може бути названий його alter ego.

Сам Михайло Драгоманов називав себе "соціалістом за ідеалами", уточнюючи
при цьому: "соціалістом західноєвропейської школи, але не російським
нігілістом" (у соціалістичних попередниках російських більшовиків його
не влаштовували "антикультурний елемент та націоналістичне
самозасліплення"). Мета, яку ставив перед собою Драгоманов, фактично
"дублюється" Євгенієм Рафаловичем. "В Австрії, - писав Драгоманов, -
можна братися за організацію власне соціалістичної партії з робітників
та селян русинів у союзі з поляками та євреями..." Партія ця мала б
узятися "за звільнення народу культурне, політичне і соціальне".

Варто лишень зазначити, що в 1900 р., коли "Літературно-науковий вісник"
друкував "Перехресні стежки", ставлення Франка до Драгоманова як
духовного вчителя часів молодості дещо змінилося, У статті "З остатніх
десятиліть XIX віку" (1901 р.) він з великою повагою відгукується про
діяльність Драгоманова, яка "уся ... була однією великою проповіддю
невтомної праці для добра і піддвигнення рідного народа", про його
"тверезий, ясний, трохи скептичний ум" та нелюбов до фрази й фальшивості
і водночас відзначає доктринерство та роздвоєність Драгоманова, який