Невідомі сторінки еміграційної журнальної періодики

Пресознавство в Україні розвивалося значно повільніше, у порівнянні з
іншими країнами Європи. Після злету публіцистичної діяльності О.Маковея,
І.Франка та С.Єфремова настала творча тиша журналістських розвідок.

Початок ХХ ст. у вітчизняному журналістикознавстві пов’язаний з іменами
М.Грушевського та Д.Донцова. Наступні ж роки були несприятливими для
розвитку вільної преси. Тому в 30-40-вих роках XX століття всі творчі
сили журналістів зосередилися в еміграції. Протягом цих років
журналістикознавство в Україні, порівняно з попередніми періодами,
фактично припинило свій розвиток. Однак за кордоном у цей час, зокрема в
Німеччині та Чехословаччині, журналістикознавчими питаннями займалися
українські емігранти А.Животко, О.Бочковський, С.Сірополко, роботи яких
були видані окремими книжками [9, с.23]. 

А.Животко видав низку праць з питань українського пресознавства.
Найпомітнішою серед них є «Історія української преси» (Німеччина,
Регенсбург, 1946). Ця праця має всі ознаки підручника. У ній наявна
детальна структурованість, хронологічна послідовність викладу матеріалу,
перелік контрольних запитань і завдань після кожної теми. У 1989–1990
роках «Історія української преси» була перевидана в Мюнхені, а через
дев’ять років у Києві.

Книга складається з дев’яти розділів відповідно до запропонованої
автором періодизації історії української преси. Т.Трачук у своїй статті
«Питання періодизації історії українського журналістикознавства»
зазначає, що «свого часу вона була найповнішим дослідженням вітчизняних
друкованих органів від їх зародження до початку Другої світової війни»
[2, с.52].

У цей період створена колективна праця О.Бочковського та С.Сірополка
«Українська журналістика на тлі доби: Історія, демократичний досвід,
нові завдання». Вона фактично є першим дослідженням з теорії
журналістики, написаним українськими авторами, щоправда, в діаспорі. 

О.Бочковський, будучи професором Української господарської академії в
Подєбрадах (Чехословаччина), у 1937 році завершив першу частину свого
дослідження. Після його смерті, у 1939 році, за продовження цієї праці
взявся С.Сірополко, якому належить також низка публікацій з теоретичних
питань журналістики [6, с.69].

У своїй праці автори сформулювали теоретичні засади журналістики,
розглянули такі питання: проблематика преси, проведення пресової
політики, діяльність «пресової агентури і бюро», жанри журналістських
матеріалів, вживання мови і використання певного стилю у газеті,
завдання публіцистики, комерціалізація преси, правове становище
журналіста, професійні організації журналістів у різних країнах,
журналістська етика, склад редакційного апарату, об’єктивізм і
суб’єктивізм у журналістиці, визначення понять «преса», «часопис»,
«журнал» і т. ін.

Суттєвим кроком уперед було видання із січня 1907 р. «реформованого»
«Літературно-наукового вісника». М.Грушевський став його реформатором не
лише як видавець, а й як дослідник — відкрив його на еміграційних
просторах. Про оновлений «Літературно-науковий вісник» І.Липовецький