Реферат на тему:

Михайло Стельмах

Може, тим без пісні я не можу

Працювати, жити навіть дня,

Що округ земля моя хороша,

А на ній – моя рідня.

Михайло Стельмах

Десь у другій половині тридцятих років відомий письменник Яків Качура
одного разу привів до Максима Рильського молоденького вчителя, «що дуже
мало говорив і весь час червонів». Максим Тадейович про це згадує так:
«Він сором'язливо показав мені свої вірші, од яких так і повіяло свіжим
і своєрідним талантом, а також великий зошит власноручних записів пісень
— тексти з нотами. Я довідався, що вчитель той бере найдіяльнішу участь
в громадському житті села і разом з тим устигає дуже багато читати.
Зимою, в мороз, у метелицю, пішки за кілька десятків кілометрів ходив
він із села до Києва в бібліотеку...»

Це й був Михайло Стельмах, який завдяки невтомній праці над собою,
завдяки невситимій жадобі до знань згодом стає видатним письменником,
одним з найвизначніших сучасних майстрів художнього слова...

Народився Михайло Панасович Стельмах 24 травня 1912 року в селі Дяківцях
Літинського повіту на Вінниччині в бідняцькій сім'ї. Тут, серед
мальовничої природи Прибужжя, в рідному селі минали його дитячі і
юнацькі роки, тут відкрилася йому поетична краса природи, таємниці
людського життя, тут почав він ходити в школу, жадібно вбирати
премудрості наук...

Мати його, Ганна Іванівна, добра, ласкава і невтомна трудівниця, перша
пробудила в дитячому серденьку любов до навколишньої природи. Вона
навчила маленького Михайлика милуватися вранішніми росами і легеньким
ранковим туманом, подовгу вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів»,
що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді,
повертаючись весною з далекого вирію. Під впливом матері хлопчик
навчився розпізнавати маковий цвіт і духмяний любисток, осінній гороб і
калину; мати йому вперше показала, як у розквітлому соняшнику ночує
сп’янілий джміль і як плаче від радості дерево, зустрічаючи довгождану
весну...

Великий вплив на формування письменницького таланту у малого Михайлика
мали також батько, дід Дем'ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого по
вуличному прозивали Бульбою, а особливо бабуся, яку він дуже любив.
Казково-поетичний світ дитинства сповнений всього незвичайного,
романтичного, дивного. Про все це потім, через багато років, чудово
розповість письменник Михайло Панасович Стельмах у своїх
автобіографічних поемах-повістях «Гуси-лебеді летять» та «Щедрий вечір».
І постануть перед читачем оті незабутні образи простих і добрих, чесних
і невтомних у праці трудівників села, серед яких пройшли дитячі роки
Михайлика.

Дитинство письменника припало на перші пореволюційні роки — тяжкі роки
громадянської війни, руїни, голоду. На всю сім'ю були одні „чоботи, тож
не дивно, що батько мусив нести до школи Михайлика на руках, загорнувши
в свою кирею. Відблиски Жовтневих заграв запам'яталися хлопцеві
назавжди, а. з ними і слово велике — Ленін. В одному з своїх ранніх
віршів Михайло Стельмах так згадує про своє босоноге дитинство: