Реферат на тему: 

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843)

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко — зачинатель і перший класик
української художньої прози. Він належав до тих українських письменників
перших десятиріч XIX століття, які зуміли теоретично осмислити й
застосувати в художній практиці творчі принципи нового тоді
літературного напрямку — просвітительського реалізму. 

Справжнє прізвище митця — Квітка, а псевдонім Основ’яненко походить від
села Основа (тепер воно злилося з Харковом), де він народився 29
листопада 1778 року в багатій панській родині. Предки його обіймали
високі старшинські посади в українських козацьких полках Слобожанщини.
Г. Квітка здобув домашню освіту, навчався в школі при монастирі. Він
чудово грав на фортепіано та флейті, а краса народної пісні, захоплення
майстерною грою кобзарів надихали його до написання власних музичних
творів. Так, він є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».
Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії,
фольклору, мистецтва, що панувала в сім’ї Квіток. 

Життя Григорія було сповнене раптових змін. У дев’ятнадцять років він
уже був зарахований на військову службу. Не побувавши в армії і дня,
скидає мундир у чині капітана. У двадцять шість років Григорій йде
послушником у монастир, потім знову подається на військову службу. Та
Квітку вабить громадська культурна діяльність: він проводив
літературно-музичні вечори, працював директором театру, заснував
оркестр, товариство доброчинності й перший на Лівобережжі Інститут
шляхетних дівчат. 

Григорій Квітка організував, відредагував і випустив перший на Україні
журнал («Украинский вестник»), допомагав видати першу друковану збірку
українських прислів’їв та приказок, збирав кошти на відкриття
Харківського театру, став одним із перших істориків українського театру.
Йому було надане звання члена Королівського товариства антикваріїв
Півночі (Копенгаген). 

Один час Квітка обіймав досить високу посаду — був повітовим
предводителем дворянства, потім совісним суддею, головою харківської
палати карного суду. 

Помер письменник 20 серпня 1843 року в Харкові. На похороні, в
присутності тисяч харків’ян і хліборобів з приміських сіл, І.
Срезневський сказав: «Пам’ятай, Україно, цю могилу: тут похований той,
хто, оживлений любов’ю до тебе, захищав твій звичай та мову».

Уже літньою людиною Квітка спробував свої сили в літературі. Він
виступає зі статтями та фейлетонами в журналі «Украинский вестник» під
псевдонімом Фалалей Повинухін. Протягом довгого часу (1816—1833) Квітка
був відомий лише як російський письменник. 

Звернутися до української мови його спонукала суперечка з одним
скептиком, який поділяв думки про непридатність української мови для
створення серйозної літератури, заперечував творчі можливості
української мови. Г. Квітка блискуче довів здатність нашої мови
виступати в будь-якому жанрі літератури. Своїми художніми творами він
показав, що українська мова придатна для вираження найглибших переживань
і почуттів. Свої перші повісті українською мовою письменник друкує в