Антропонімікон роману «Марія» Уласа Самчука

Ім’я українського письменника Уласа Самчука надовго було вилучено з
вітчизняного літературного процесу, хоча тематика його творів охоплює
майже весь український простір і є відображенням усіх тих трагічних
подій, що пережила Україна у XX сторіччі.

Довгий час творчість Уласа Самчука була поза увагою українських
науковців (відомо, з яких причин), але сьогодні багатогранна діяльність
митця привертає увагу багатьох дослідників, зокрема таких, як
М.Жулинський, Г.Чернихівський, О.Слоньовська, С.Пінчук, Р.Гром’як,
Р.Мовчан, Н.Ведмеденко та ін.

Невід’ємну частину письменницького словника складають власні імена
різних класів. За допомогою ономастики автори художньо відображають
об’єктивний світ, адже оніми – це одне із складових понять художності
твору. На думку вчених (П.Немировська, В.Михайлов) оніми у літературних
творах мають певне смислове й емоційне навантаження.

Вивчення та аналіз ономастикону творів письменника сприяє розширенню
кругозору учня/студента. Адже інтерпретація творчого доробку будь-якого
митця слова, який широко використовує оніми у своїх текстах, неминуче
передбачає хоча б побіжне ознайомлення зі всесвітньою історією та
історією рідного краю.

Про ономастику творів Уласа Самчука можна сказати, що вона ще
недостатньо вивчена. Ми поставили собі за мету дослідити антропонімікон
роману «Марія».

Це унікальний твір української літератури. Суворий реалізм оповіді,
повага до факту сільського життя, прагнення передати атмосферу
сільського побуту, важкої праці хлібороба поєднані у романі з одночасним
розкриттям духовних горизонтів людини з її природною енергією, могутнім
прагненням до життя.

У романі Улас Самчук наводить цілий ряд онімів: антропоніми (Микола,
Михайло Кухарчук, Мартин Заруба), ергоніми (газета «Пролетарська
правда», пісня «Світе тихий» та ін.), хороніми (Україна, Росія,
Маньчжурія та ін.), теоніми (Бог, Матір Божа, Ісус Христос та ін.),
ороніми (Карпати, Кавказ), наутоніми («Аврора») та ін. Всі вони
текстуально зумовлені і відіграють важливу роль у творі.

Серед зазначених онімів значне місце займають антропоніми (імена, по
батькові, прізвища, прізвиська персонажів роману), які вибудовані за
такими моделями:

а) особисте ім’я людини (Оксана, Марія, Андрій, Ганна);

б) ім’я + прізвище (Гнат Кухарчук, Мартин Заруба);

в) ім’я + по батькові + прізвище (вжито лише один раз): Максим
Корнійович Перепутька;

г) ім’я + прізвисько (Гнат Господи Помилуй).

Улас Самчук використав у романі близько 45 власних імен (Мартин, Демко,
Корній, Грицько, Пріська, Надія тощо). Антропонімікон «Марії» є
мініатюрним відображенням загальнонародного українського антропонімікону
кінця XIX – початку XX ст. Усі власні імена роману несуть у собі різний
ступінь емоцій і суб’єктивної оцінки.

Так, імена дітей автор часто подає у зменшувально-пестливій формі
(демінутиви з суфіксами -ус-, -к-, -ц-: Романця, Христуся, Семенко,
Надійцю, Гафійка, Максимцьо і под.), що підкреслює любовне ставлення
батьків до своїх чад, селян до дітей.