РЕФЕРАТ

на тему:

Т. Шевченко – видатний художник. Цінність його живописної спадщини

 

Відомо, що поезія і живопис тісно пов'язані між собою. Однак особливості
кожного з цих видів мистецтва здавна цікавили теоретиків і шанувальників
мистецтва, виливалися в дискусії про те, який з них є впливовішим,
сильнішим. А відомий художник Леонардо да Вінчі дійшов висновку, що
“малярства – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. Не
випадково в історії світової культури поєднання в одній особі живописця
і поета зустрічається часто. Очевидно, це доля щедро обдарованих творчих
натур, яким тісно в межах одного виду мистецтва. До таких творчих натур
відноситься і Т.Шевченко.

Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й
талантом художника, які ніколи не зраджували йому, навіть у години
страждань і тяжкої неволі. Для Шевченка малювання стало потребою,
вираженням його творчого духу. У Шевченкові поєднувалися і боролись
водночас поет і художник. Про свою пристрасть до писання і малювання
Кобзар оповів у вірші “А.О. Козачковському”

Довго те діялось. Ще в школі,

Таки в учителя – дяка,

Гарненько вкраду п’ятака – 

Бо я було трохи не голе.

Таке убоге – та й куплю

Паперу аркуш. І зроблю

Маленьку книжечку. Хрестами

І візерунками з квітками

Кругом листочки обведу.

Та й списую Сковороду 

Або “Три царіє со дари”.

 

Дослідниця спадщини Кобзаря З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних
творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин,
акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. сама ця кількість
свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його
твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у
гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. Для Шевченка тема
жіночої долі була згустком крові, що запеклась у його серці. Навіть
назви творів “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар'яна-Черниця”
красномовно промовляють про долю героїнь цих творів. Як же втілювалися
образи жінок у малярській творчості Кобзаря? Згадаймо зустріч Катерини –
матері з офіцером або ж Івася – поводиря з батьком – паном. Трагічні за
своїм змістом, глибокі за психологічною мотивацією, ці сцени ніби
зливаються з живописним полотном. Дослідники живописної спадщини
Шевченка зазначають, що картину “Катерина” він написав у 1842 році. До
появи “Катерини” не лише в українському, а й в загальноросійському
мистецтві не було твору з таким гострим і злободенним соціальним
сюжетом. Уперше героїнею живописного полотна стала людина з народу –
дівчина-кріпачка, жертва панської розпусти, принижена й ображена в
найкращих почуттях.

 

“Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом
і вертається в село; у царині під куренем дідусь силить, ложечки собі
струже, а вона, сердешна, тіль не плаче ... а москаль дере собі, тільки
курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По
однім боці могила, на могилі вітряк, а там уже степ тільки мріє. Отака
ота картина!” (Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від 25 січня 1843