Реферат на тему:

Світоглядні засади поетики Василя Стефаника та західноєвропейський
модернізм

Наукові дослідження сучасних літературознавців, як вітчизняних
(М.Коцюбинська, колективна монографія «Василь Стефаник – художник
слова», - Івано-Франківськ, 1197), так і зарубіжні (О.Черненко,
Г.Грабович) поставили під сумнів усталену модель трактування творчості
В.Стефаника в рамках реалізму. Адже дуже складно «втиснути» художній
доробок митця у заздалегідь заготовлену схему. Великий письменник сам по
собі є таким незмірним багатством, що його важко однозначно
охарактеризувати. «Рішають справу кінець кінцем таланти, - писав
С.Єфремов, - а вони раз у раз ширші бувають за омріяні для них рамки й
виломлюються так буйно, що від рамок часто самі тріски лишаються» [1,
13].

 Те, що Стефаник є саме таким, нині не треба доводити. Стефаникознавці
вже звертали увагу на неперебутню роль цього художника слова у створенні
нового типу малої прози, своєрідність та оригінальність його творів
пов’язували з новаторством їхньої жанрової форми. Визначаючи художній
метод письменника, часто прагнули показати його власне реалістичний
характер, різко відмежовуючи літературний доробок прозаїка від
модернізму. Одна з головних вад традиційних інтерпретацій, на думку
О.Черненко, полягає в тому, що вони не розглядають творчість В.Стефаника
в контексті літературно-мистецької атмосфери сучасної йому доби.
«Стефаник був емоційно глибоко зв’язаним з українським селом, з якого
вийшов, - зазначає канадська дослідниця, - але водночас його світогляд
був співзвучний з тим світоглядом, що оволодів Європою на переломі ХХ
ст.» [2, 13]. Тут же додає: «себто з течією експресіонізму». Але хіба
можна експресіонізм ототожнювати з усією різноманітністю і взаємною
суперечністю літературних, мистецьких і суспільних рухів, які хвилювали
інтелектуалів Європи a la fin du siecle ? 

 Останнім часом в українському літературознавстві спостерігається
поглиблений інтерес до зазначеного періоду, який вилився у багатогранну
дискусію навколо модернізму. Певною мірою це пояснюється зняттям
офіційного «верховного» табу, коли марксистсько-ленінські підходи й
критерії оцінки втратили свою монополію на істину, а також прагненням до
об’єктивного усестороннього переосмислення української літератури,
шляхів її розвитку в контексті зрушень і змін, що відбувалися в її
структурі на основі спільних для континенту закономірностей суспільного
й літературного розвитку, і водночас з урахуванням відмінностей,
породжуваних місцевими умовами й національною специфікою.

 На загальну думку дослідників, модерність включає певні рухи у
філософії, мистецтві та суспільній думці, які характеризуються
неприйняттям позитивістської реальної дійсності, і через оновлення ідей,
образів, засобів, прагне відтворити іншу (ірреальну) дійсність.
С.Павличко у книзі «Дискурс модернізму в українській літературі» до
модернізму як мистецтва нової, анти позитивістської орієнтації відносить
такі художні течії, які стверджують пріоритети мистецтва над мораллю,