Реферат на тему:

Правда Кобзаря



Проти привиду темного, який, на проголошення Маркса і Енгельса, «бродить
по Європі», загрожуючи революційною помстою і диктатурою усім, — ось,
ніби світлий з'явець проти нього, через кордони країн і декади новочасся
переходить досвітня постать поета, колишнього кріпака, що визволився:
віщує всім добро і правду, братерство і волю.

Але в століття від свого народження Шевченко, поет невмирущий, поволі
знов потрапляє в кріпаччину, гіршу, ніж була до викуплення, і ніж тюрма
фізична.

Друга неволя поета — духовна: в царстві червоної пітьми Леніна, в
світоглядній в'язниці, яку вибудували, мов ідеологічну каторгу, Сталін і
його переємці.

Коли численних в'язнів обертано катуваннями в «ворогів», що
«призналися», то постать Шевченка, навпаки, з незамиримого ворога
«розпинателів», проголошено їхнім провісником і «своїм» співцем.

Найгірший острог спіткав поета! А він передчував нещастя... Декотрі з
поем — цілком пророчі. Скажімо, «Наймичка»: доля самотньої матері, що з
дитям ходить, ридаючи, серед лану, де навкруги непровидимий туман. Потім
погибельна недоля розділила матір і дитя — воно виростає в чужому дворі.
І там стала робити наймичкою невпізнана мати. Радіє на сина вдень; а
ввечері «долю проклинає», тяжко, важко плаче.

Це — сьогоднішня Україна, в якої комуністична недоля відібрала свободу і
материнське право звати ціле покоління синів і дочок — своїми дітьми.
Якщо давній наймичці поталанило бути в дворі добрих людей, то
сьогоднішній матері-наймичці Україні випала гірка біда: в дворі
правителів лютих, які відняли право навіть казати правду дітям і вчити
материнської віри життьової. Страхом, переслідуванням, позором, обманом,
тюрмою і смертю відірвали покоління дітей від серця матері, яке світить
живими правдами. А натомість оточили в червоний туман, де матері —
тільки плакати, переходячи через заграбовані ниви.

І скарбницю думок материнських, виспіваних одним із синів, ніби через
одкровення: «Кобзар» обкурено в той туман, до запаморочення поглядів і
невпізнання.

Поставлено перед очі народу новостворену постать Шевченка: не таку, як в
дійсності. Не знайти обличчя поетового, бо був непохитний противник
кожного знущання і ґвалту над людськими душами, а тут виліпився вид
безсердечного піїта, який «підтакує», згідний з пекельністю сталінщини і
її продовженнями, ніби котрий партійний чиновник віршоробства,
обцяцькований орденішками і медальками.

Дивно!

Нагадує випадок, що стався недавно: в Брюсселі продавано два бронзові
бюсти XVIII століття — зображення римських вояків, одягнених кольчугою.
Антиквар купив їх і повіз додому. Його пасерб, компаньйон в справах,
зауважив, що одна з голів нещільно тримається. І коли спробував скріпити
її, то бюст розпався. В середині виявилась дерев'яна скринька, обв'язана
пурпурними шовковими биндами, з важкою печаткою і написом в латині: Cap.
S. Felix. M.

Зразу антиквар покликав сусіднього священика, який сказав, що скринька є
реліквійна і напис означає: голова святого Фелікса-Мученика. Здогад