Реферат на тему: 

Пантелеймон Куліш (1819—1897)

Серед діячів української культури ХІХ століття Пантелеймону
Олександровичу Кулішеві належить одне з найпочесніших місць.
Багатогранне обдарування його виявилось у різноманітній діяльності:
письменницькій, науковій, публіцистичній, педагогічній, видавничій. Саме
завдяки Кулішу в українській літературі з’являється соціально-історичний
роман.

Народився П. Куліш 7 серпня 1819 року в козацькому містечку Воронежі
Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район
Сумської області). Батько майбутнього письменника походив з козацької
старшини, мав хутір і сам хліборобив. Він втратив права дворянства, і
побут родини Куліша мало чим різнився від селянського. Мати була дочкою
сотника. Сестра Леся навчила Пантелеймона грамоти. У чотирнадцять років
потрапив юнак до Новгород-Сіверської гімназії, та не закінчив її. Якийсь
час навчав дітей у заможних родинах, а 1839 року вступив до Київського
університету, де познайомився з професором М. Максимовичем. В
«Киевлянине» М. Максимович надрукував його етнографічні нариси під
назвою «Малороссийские рассказы». Закінчити університет Куліш не зміг,
оскільки не мав документального свідчення про дворянське походження,
хоча батько був із козацько-старшинського роду, нащадки якого мали право
на навчання в університеті. Кілька років юнак був вільним слухачем на
словесному, а згодом на правничому факультеті. Ці роки виявились
визначальними у подальшій долі Куліша. На початку 40-х років він
учителює в Луцьку, Рівному, Києві, багато подорожує по Україні, робить
фольклорно-етнографічні записи. Особливо захоплювався Куліш народними
думами. Під їх впливом створено поему «Україна» та історичний роман
«Михайло Чарнышенко». У 1844 році письменник написав оповідання-ідилію
«Орися». Тоді ж починає роботу над романом «Чорна рада», перші розділи
якого були надруковані 1845 року в журналі «Современник». Цю публікацію
високо оцінив П. Плетньов, ректор Петербурзького університету, який
допоміг молодому письменникові переїхати до Петербурга й влаштував його
вчителем гімназії, а також викладачем російської мови для
студентів-іноземців. 1847 року за його рекомендацією Академія наук
посилає Куліша за кордон для вивчення слов’янських мов і літератури,
культури, народної творчості. Та того ж року у Варшаві П. Куліша
заарештовують за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Він очолював
ліберальне крило таємної організації, закликав до культурництва,
просвітительства, тоді як Шевченко проголошував ідею селянської
революції. Та між цими велетнями української культури з 1843—1844 років
зав’язалась дружба, яка тривала до кінця життя Кобзаря. П. Куліш
надзвичайно високо цінував Шевченка, пропагував його твори, сприяв
виданню їх за кордоном, допомагав публікувати в роки валуєвської
реакції. Проте він не сприймав закликів Кобзаря до збройної боротьби, не
поділяв його поглядів щодо історичного минулого України, козаччини, ролі
народних мас і козацької старшини у визвольній боротьбі. За участь у