Реферат

на тему:

Оксана Лятуринська – талановита поетеса, скульптор, художник, перекладач

 

Оксана Лятуринська талановита поетеса, скульптор, художник, перекладач
народилася 1 лютого 1902 року на хуторі біля містечка Вишівець (тепер
Кременецького району Тернопільської області) у родині військового
офіцера. Навчалася в Кременецькій українській гімназії, дивуючи вчителів
своєю багатогранною обдарованістю. В 1919 р. померла Оксанина мати,
залишивши її під опікою деспотичного батька. Не витримавши нестерпного
життя, Оксана взимку втекла з дому до Німеччини, а 1924 року нелегально
приїхала до Чехословаччини, де навчалась на філософському факультеті
Карпатського пластичного мистецтва в Празі. Уже на початку 30х років
вона утвердилася як художниця й скульптор.

Її скульптурні праці відзначаються синтезом монументальних форм з
модерними композиціями, мистецьку вагу мають погруддя Тарасові Шевченка,
Симону Петлюрі, Євгенові Коновальцю, історичні портрети. Працювала в
мистецтві кераміки, створила низку чудових писанок, наповнених
символікою давньої України. Водночас друкувала свої поезії в журналі
“Вісник”, “Пробоєм”, органічно ввійшла в коло поетів “Празької школи”.

Збірки “Гусли” 1938 р. “Княжа емаль” (1941 р.) побачила світ у Празі,
збірка “Веселка” (1956) – у США. Її перу належить книга новел
“Материнка” (1946 р), збірка віршів для дітей “Бедрик” (1956 р.).
померла письменниця 13 червня 1970 року в Мінеаполісі (США), похована на
цвинтарі в Бауну- Бруну. Її вчителем був ранній Тичина, в якого вона
навчалася тонкої милозвучності вірша, уміння спиратися на народну
символіку пісні. Увійшла в українську літературу як поет-модерніст, так
само органічно переплавивши здобуття тогочасної європейської лірики.

Як митець Лятуринська розвивалась в річищі символізму. Її вірші
відзначаються високою культурою мислення й почуттів. Найчастіше поетеса
зверталася до ліричних мініатюр, які за словами Богдана Бойчука та
Богдана Рубчика, нагадують “самобутні всесвіти”, сповненні чудових
несподіванок і творчих відкриттів. Так само поетична версифікація
досягає вершин мистецтва. Ємно, виразно, експресивно передається
складний світ почуттів ліричної героїні:

Темніє тінями божниця,

І темно дивляться св’яті

Скорботно-виснажені лиця

Як пергаментові листи.

Щось не велить душі молитися

Перебігти під святий покров.

І мариться: мов сліз криниця,

Мов Божі муки й Божа кров.

В лізіях ліричної героїні постає кривав криниця сліз, коли вона стоїть
перед суворо-скорботними ликами святих, вона бачить Україну в образі
грізної Діви з мечем – уявляє її Богинею, якій приносять вічні жертви.
Дівою – сфінською, перед якою вона падає, благаючи волі рідної землі.
Лірична героїня – дочка поневоленої нації, тому, сидячи своїм зором у
сиву давнину, бачить вольові натури, які захищають свободу: “Впасти
першим чи десятим, тільки б амніти в люті, глибоко списа вітнути, боляче
мечем затнути”.

“Не соколи вилітали”, “Не знаєш гасла – боронись!”. Український лицар з
мініатюри “І зрине кінь у височінь” сприймає смерть на полі брані як