РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

         Олександр Довженко жив тоді, коли українському народові заборонили «писати і малювати». Він унiкальна постать в iсторiї України. Доля надiлила його щедрим талантом: вiн умiв любити Україну, її народ, своїх батькiв, природу, творчiсть, лiтературу, кiно, живопис, будь-яку цiкаву творчу справу. Це наш i письменник, i кiнорежисер, i художник, i державна людина. Усе йому було пiд силу, на все його вистачало. За що б не взявся – і все виходило талановито. Вiн завжди мрiяв, жив активним громадським життям, любив нове, змiни, любив майбутнє.

Поки вiрив,  мріяв – жилося щасливо, але поступово рожевi окуляри потускнiли,  безжалiсна державна машина проїхалася гусеницями i по ньому.

Довженкову віру у виховну силу кіно та  відповідні його ідеї не можна розглядати поза багатовіковою традицією гуманістичної думки, яка в особі багатьох великих мислителів і митців покладала надію на силу мистецтва у справі перетворення життя і люди.

Довженко – поет краси. Він її філософ. Роздуми про красу, про її місце в житті і мистецтві, про її виховну, перетворювальну силу та про те, як цю силу використати,  живий нерв усієї його творчої діяльності.

Довженкове творче життя було трагічно деформоване, йому не дозволено було здійснити свої численні задуми, зокрема поставити фільми з української історії, про які він мріяв…Але й те, що він встиг зробити, вивело його в число корифеїв світового кіно. Є він і одним з найоригінальніших письменників XX століття, а також творцем самобутнього жанру «кіноповісті».

Довженко – як письменник, поет слова і кадру, віртуоз монтажу, міфотворець, мислитель, теоретик – творив на тих висотах духу, де зустрічаються не лише великі сучасники, а й великі всіх часів.

         Олександр Петрович Довженко народився 11 вересня 1894р. в Сосниці на Чернігівщині у придеснянському краї, звідти вийшли і Коцюбинський, і Тичина, і Блакитний…Розкішна природа, чарівні краєвиди, «казання старих про давнину», народна пісня, казки, колядування, а ще вроджені риси малого Сашка  – сприйнятливість до краси, багата уява,  мрійливість, – усе це й заклало ґрунт майбутньої творчої особистості.

Довженко вчився в Сосницькій початковій, потім вище початковій школі, був відмінником, вступив 1911 р. до Глухівського учительського інституту, дуже багато читав, брав участь у маївках, виставах…Після інституту вчителював у Житомирі й Києві, відтак вступив до Комерційного інституту.

Соціалістична революція перевернула всю царську Росію, перевернула вона і людські долі. У 1918 – 1922 роки для Довженка – цілий калейдоскоп подій, постійна зміна справ, посад, діянь. Він служив у Червоній дивізії викладачем школи при штабі, завідував Житомирською партійною школою, брав участь у діяльності житомирського та київського підпілля, що боролися проти білополяків.

Вже в липні 1923 року в літературно-мистецьких колах Харкова стає відомим ім’я художника-ілюстратора «Вістей», автора виразистих політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко».

Переломний у творчості Олександра Довженка 1926 рік! Доля «посилає» його до Одеси. Це місто в ті роки були колискою українського кіномистецтва, що тільки-но народжувалося. Юрій Яновський, тоді головний редактор «Одеського Голівуду», залучає до роботи на ній і Олександра Довженка. Він найперше відчув і зрозумів, що саме кіно – природна стихія цього романтичного шукача мистецьких скарбів [1, с.187].

Тут Довженко створив свої перші фільми: короткометражні комедії «Вася-реформатор» (1926), «Ягідка кохання» (1927), потім поставив фільми «Сумка дипкур’єра»  (1927), який сам вважав своїм справжнім дебютом, «Звенигора» (1928), і вже у Києві – «Арсенал» (1929), «Земля» (1930), «Іван» (1932) та інші [23, с.9].

Особливу – світову – славу О.Довженкові приніс його останній німий фільм «Земля» (1930). В цей же час він одружується з актрисою, режисером його майбутніх стрічок Юлією Солнцевою.

З великим зусиллям створює свій перший звуковий фільм «Іван», який з’явився на екранах у 1932 році.

1933 рік. В Україні голод, насувається хвиля масових репресій. Олександр Довженко перебирається до Москви, але тут він не знайшов спокою для душі, лише непевність, розгубленість. Він тікає ще далі – на Далекий Схід, внаслідок чого з’являється сценарій і фільм про цей край «Аероград» [2, с.17-23].

Працездатність Довженка – величезна. Великий і його творчий набуток воєнного часу:  кіноповість «Україна в огні», «Повість полум’яних літ» і друковані в газетах статті, зокрема «Народні лицарі», «Я бачу перемогу», «У грізний час» та інші, оповідання «Перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись» та ін.

1943 року Довженко знімає повнометражний документальний фільм «Битва за нашу Радянську Україну», який дубльовано  26 іноземними мовами.

Увесь воєнний доробок Довженка – це ніби єдина натхненна  книга про народ, його героїчний подвиг, його страждання й трагедії. Письменник умів і говорив від імені всього народу, умів створювати образи, в яких ніби втілено весь народ, його дух і силу.

Рядки «Зачарованої Десни» писалися в окопах, під ревіння бомб і свист куль, під куркіт каноди і стогін поранених. Чи не тому вона вийшла такою яскравою та барвистою,  що контрастувала обставинам, у яких творилася? Певно, таки тому [3, с.121-124].

        Нерідко Олександра Петровича Довженко порівнюють із видатними майстрами епохи Відродження,  які були водночас і живописцями, і поетами, і архітекторами, і філософами, і природознавцями [12, с.81].

       Будучи талановитим художником-карикатуристом, Довженко природно прийшов до думки робити мультиплікаційні картини. У липні 1924 року в одній з харківських газет з’явилося повідомлення про те, що групою митців студії «Гарт» під його керівництвом при лабораторії ВУФУК «проводяться експерименти по створенню штрихових картин». Невдовзі почалася робота над першим мальованим фільмом «Макдональд», який  висміював двоїсту політику англійського прем’єра-лейбориста. Але, на жаль, невідомо, чи був завершений цей мальований фільм-памфлет, чи був він переведений на плівку і чи демонструвався коли-небудь [9, с.56-57].