Нове дослідження фольклору півдня України
Духовна спадщина нашого регіону, яка активно збиралася та досліджувалася
на межі 19-20 ст., впродовж тривалого часу приваблювала увагу збирачів
та дослідників фольклору лише спорадично. І тільки в останні 10-15 років
інтерес до неї відродився, що засвідчене фольклорними збірниками та
науковими роботами В.Чабаненка [17; 19; 22], Л. Іваннікової [6; 7; 8;
9], М. Долгова [3], О. Гончаренко [2] , Н. Полякової [10; 14] тощо. З
1990 р. в різних наукових виданнях починають виходити присвячені
проблемам функціонування, трансмісії та регіональної специфіки фольклору
Нижньої Наддніпрянщини розвідки І. Павленко. Своєрідним узагальненням
багаторічної збирацької та дослідницької роботи стала її монографія
„Історичні пісні Запорожжя: регіональні особливості та шляхи розвитку”
[15], органічним продовженням якої є нова праця – „Легенди та перекази
Нижньої Наддніпрянщини: буття у просторі та часі”.
Концептуальний підзаголовок монографії – „буття у просторі та часі”,
оскільки в роботі здійснено багатоаспектний історико-функціональний
аналіз зібраних більш ніж за два століття та виданих або накопичених в
архівах історичних легенд і переказів чітко окреслено самобутнього
геоісторичного та соціокультурного регіону. Авторка дослідила характер
зміни способів трансмісії, характеру функціонування та художнього світу
(на рівні його основних складників – героя, часу та простору) легенд і
переказів, що побутували ще на Запорожжі, фіксувалися на теренах Нижньої
Наддніпрянщини впродовж XIX ст., побутують у досліджуваному регіоні
сьогодні. Значну увагу приділено і діахронному аналізу поширених в різні
часи топонімічних мотивів, що також засвідчує своєрідність
часопросторового буття досліджуваного матеріалу. А отже час та простір
постійно у полі зору і як фактори, що впливають на функціонування та
трансформацію фольклорної традиції, і як суттєва складова об’єкту
дослідження.
Аналізуючи та систематизуючи емпричний матеріал, авторка звернулася як
до фольклорних збірників (виданих та тих, що вже довгий час чекають на
видання у архівах), так і до наукових розвідок, топонімічних словників, 
мемуарів, подорожніх записів тощо, тобто, до всього розмаїття текстів, у
яких так або інакше відбилося побутування фольклору на теренах Нижьої
Наддніпрянщини. Саме тому вона апелювала не лише на відомих записів
І. Срезневського, Г. Залюбовського, І. Манжури, Я. Новицького,
Д. Яворницького, а й до матеріалів, що раніше не ставали предметом
фольклористичного вивчення (розвідки та нариси С. Мишецького [12],
А. Скальковського [20; 21], М. Сементовського [18],
О.Афанасьєва-Чужбинського [1], Г. Надхіна [12] тощо), але містили
важливі свідчення про народну творчість на теренах історичного
Запорожжя. Цікавим є й той факт, що вперше дослідниця звернулася до
широковідомої у XIX ст. рукописної козацької збірки, виданої
М. Сементовським [5]. У монографії доводиться фольклорний характер її
матеріалів (легенд, переказів та усних оповідань).