Реферат на тему: 

Іван Котляревський (1769—1838)

Іван Петрович Котляревський — видатний український письменник кінця
ХVIII—поч. ХІХ ст., перший класик нової української літератури.

Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві в родині дрібного
чиновника-канцеляриста міської управи. Початкову освіту він здобув у
місцевого дяка. 1780 року вступив до Полтавської духовної семінарії, яку
не закінчив. Залишивши семінарію на останньому курсі, Котляревський
працював канцеляристом, потім учителював у поміщицьких сім’ях.

Дванадцять років віддав письменник військовій службі кадетом у
Сіверському карабінерному полку. Котляревський брав участь у
задунайському поході російської армії під час війни з турками в
1806—1807 роках. Він відзначився в битві під Бендерами, у боях за
Ізмаїл, а також під час переговорів з буджацькими татарами. За особливу
хоробрість, мужність і успішне виконання складного дипломатичного
доручення штабс-капітана Котляревського нагороджено орденом. Вийшовши у
відставку, Іван Петрович невдовзі повертається до Полтави, щоб назавжди
оселитися в рідному місті.

Починаючи з 1810 року й майже до останніх днів свого життя Котляревський
— незмінний наглядач Полтавського будинку виховання дітей бідних дворян.
Коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, Івану Петровичу було доручено
сформувати п’ятий полк українського козачого війська для боротьби з
Наполеоном. За сумлінне виконання цього завдання Котляревського було
нагороджено пам’ятною медаллю, встановленою на честь переможного
завершення Вітчизняної війни 1812 року.

Важливою сторінкою в біографії письменника є його театральна діяльність.
У часи Котляревського Полтава славилась своїм професійним театром,
заснованим 1808 року. Це був перший постійний театр на Україні. 1818
року директором цього театру було призначено Івана Петровича.

Перші кроки серйозної літературної діяльності Котляревського проходили в
умовах певних етнографічних занять, вивчення народної мови і зближення з
народом.

Котляревський укладає словник до «Енеїди», підтримує зв’язки з
письменниками, вченими Петербурга, Харкова та інших культурних центрів.
Його обирають почесним членом Харківського, а згодом і Петербурзького
«Вільного товариства словесності». Це була не лише шана Котляревському,
а й визнання української мови та літератури. За плідну діяльність на
ниві освіти й театру Івана Петровича було призначено на почесну посаду
попечителя так званих богоугодних, тобто лікувальних і благодійних,
закладів Полтави. За сумлінне виконання обов’язків його було нагороджено
діамантовим перснем.

10 листопада 1838 року Котляревського не стало. Смерть зачинателя нової
української літератури була великою втратою для всієї України. Тарас
Шевченко написав поезію «На вічну пам’ять Котляревському». Рядки цієї
поезії написано бронзовими літерами на постаменті пам’ятника, відкритого
в Полтаві 1903 року:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

Творчість І. П. Котляревського — явище епохальне, хоча письменник