Реферат на тему: 

Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

Важливе місце в історії духовного життя українського народу останніх
десятиріч XIX — поч. XX ст. посідає творча і громадська діяльність Івана
Карповича Тобілевича, драматурга, актора і режисера української сцени,
який виступав під псевдонімом Карпенко-Карий.

Українська драматургія своїм розвитком багато в чому завдячує Іванові
Карпенку-Карому. Адже саме він разом із Марком Кропивницьким та Михайлом
Старицьким дав могутній поштовх розвитку українського театру. Іван
Карпович належав до однієї з тих славетних українських родин, силою духу
яких живилася вітчизняна історія. Його брати — сподвижники Микола
Садовський і Панас Саксаганський, обдаровані актори, режисери,
театральні антрепренери. Їхня сестра Садовська-Берелотті — талановита
актриса та співачка. Обираючи творчі псевдоніми, усі вони підкреслювали
зв’язок із родинним гніздом.

І. К. Тобілевич народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці, колишнього
Бобринецького повіту на Херсонщині, в сім’ї управителя поміщицького
маєтку. Офіційна освіта обірвалась після закінчення Бобринецької
повітової школи у 1859 р. У чотирнадцять років приступив до
канцелярської роботи, в містечку Мала Виска, а потім в місті Бобринці.
Тоді ж відбулися перші виступи на сцені в аматорському театральному
гуртку. З 1865 по 1883 рр. працює в Єлисаветграді та веде активну
громадсько-політичну і театральну діяльність. Як головний учасник і
керівник багатьох аматорських вистав, Іван Тобілевич стояв у центрі
мистецького життя міста. Саме тут були написані перші твори — оповідання
«Новобранець» та п’єси «Бурлака» і «Підпанки». Восени 1882 р. у
Єлисаветграді М. Л. Кропивницький створив українську професійну трупу,
до якої ввійшли М. Заньковецька, М. Садовський, О. Вірина, О. Маркова,
Н. Жарова, К. Стоян-Максимович, І. Загорський та інші. У 1883 р. на чолі
трупи став М. П. Старицький. У цей час до трупи ввійшли І.
Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський. Так утворився
професійний український театр. Трупа М. Старицького проіснувала до 1885
року. Потім М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський та І.
Карпенко-Карий виступили організаторами і керівниками окремих труп. У
трупі Марка Кропивницького та Михайла Старицького поєднувалися два
основні напрями національного театру — романтично-побутовий і
реалістично-побутовий. На цьому підґрунті Карпенко-Карий і побудує свою
театральну систему, коли разом із молодшим братом Панасом відокремиться
в самостійне товариство. У театральні сезони 1900—1903 років корифеї
українського театру об’єднувались і утворювали високомистецький
колектив. Діяльність митця була обірвана наступом реакції. У 1883 р.
Іван Карпович, як людина політично неблагонадійна, був звільнений зі
служби. Довелося Карпенку-Карому як політичному засланцеві проживати у
м. Новочеркаську (1884—1887), де він написав п’єси «Безталанна»,
«Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Мартин Боруля».

У квітні 1887 року драматург оселяється на хуторі Надія біля
Єлисаветграда, де живе біля двох років під «гласним наглядом» поліції. У