Реферат на тему:

Історична проза Юрія Мушкетика

Відомо, проблематика і жанрова своєрідність що Юрій Мушкетик починав як
історичний белетрист. У 1954 році «Радянський письменник» видав його
роман, який був одразу перекладений російською мовою і вийшов у цьому ж
таки році в «Молодой гвардии» — призначався він до тодішньої
трьохсотлітньої дати. Роман був першою друкованою книжкою письменника і
дістав досить широку пресу — про нього писали «Дніпро», «Жовтень»,
«Смена» і численні республіканські та обласні газети. Цікаві й назви тих
статей: «Велика дружба», «Повість про велику дружбу», «Повість про
велике єднання», «Повість про вірного сина українського народу» — навіть
через самі назви можемо пізнати: й автор, і рецензенти підганяли твір
під тогочасну кон'юнктуру. Ясна річ, що серйозно, по-мислительському
розібратись у такому вельми складному історичному дуеті, яким був
довготривалий акт стосунків між Семеном Палієм та Іваном Мазепою (одне
тільки їхнє взаємне листування, вміщене в літописі Самійла Величка, так
багато про це говорить), письменник ще не тільки не мав сили, але й у
тогочасних умовах, коли роман писався, й не міг, адже ступінь
історичного мислення тієї пори визначався «Тезами», які небагато
відбігали від пізніших цитатників Мао, тобто історична істина
створювалася апріорно, а факти й події, особливо ж оцінки тих чи тих
явищ, відповідно підганялися під ці нерушні правила — практика, яка
дотривала до нашого часу і яка позбавляла рації будь-який самостійний
історичний дослід, що й призвело, зрештою, не тільки до повного занепаду
історичного мислення, а й зведення історичної науки до ідеологічного
примітиву. Однак у цьому романі, що тепер с тільки історико-літературним
фактом певної доби, тобто того часу, коли він був написаний, Юрій
Мушкетик визначив одну Із основних своїх естетичних засад: будувати
сюжет на супротилежностях двох неспівмірних характерів — цю рису ми
вимічаємо в усіх наступних романах і повістях письменника, побудованих
на історичному матеріалі. Це саме, що й про. «Семена Палія», можна
сказати й про «Гайдамаків», роман, що його видав «Радянський письменник»
у 1957 році, хоч автор прагнув залучити до твору досить широкий
фактографічний матеріал і свого часу твір трактувався як успіх
письменника (одна із рецензій на нього так і звалася: «Ще один успіх»).
Однак тепер, з огляду на сьогодення, обидва романи можемо назвати лише
спробою молодого письменника створити історичне полотно, спробою
художньо освоїти історичний матеріал; практичну користь від того, автор
мав ту, що набув у історичній белетристиці певних художніх навичок.

По тому настала тривала перерва — Юрій Мушкетик цілком перейшов на
сучасну тематику, ніби розчарувавшись у своїх можливостях історичного
белетриста. Але недарма кажуть: те, що посіяно колись, має зійти;
недарма й зерно, кинуте в землю, яке з тих чи інших причин не проросло,
не завжди згниває в землі; надходить час, з'являються нові умови — і
воно проростає. У1971 році Юрій Мушкетик друкує велике оповідання, цього