Реферат на тему: 

Григорій Сковорода (1722—1794)

Григорій Савич Сковорода — видатний письменник і філософ ХVIII
століття, гуманіст, просвітитель, представник демократичної культури
українського народу.

Народився 3 грудня 1722 року в козачому містечку Чорнухи на Полтавщині,
в сім’ї незаможного селянина-козака. Діставши початкову освіту в
місцевій народній школі, у шістнадцять років вступив до
Києво-Могилянської академії, яка була тоді єдиним вищим навчальним
закладом в Україні. У часи його студентства (1738—1750) Київська
академія переживала добу піднесення після реформи в дусі Відродження й
гуманізму. Цю реформу розпочав Феофан Прокопович, колишній ректор і
професор Академії, а продовжував учитель Сковороди Георгій Кониський. У
1742—1744 роках, ще будучи студентом, Григорій Сковорода два роки співав
у придворному хорі цариці Єлизавети в Петербурзі. Він грав на кількох
інструментах: сопілці; флейті, скрипці, гуслях, бандурі; сам писав
мелодії до своїх віршів. Восени 1744 року цариця разом зі своєю капелою
приїхала до Києва, і молодий Григорій вирішив продовжувати навчання в
Києво-Могилянській академії. Незавершивши курс навчання, він залишає
стіни академії і супроводжує генерала Вишневського під час його поїздки
по Європі. Сковорода подорожує від університету до університету, побував
у Польщі, Угорщині, Австрії, Чехословаччині.

Повернувшись на батьківщину, Григорій Савич стає викладачем поетики в
Переяславському колегіумі, одразу ж виявляє себе як педагог-новатор.
Відкидаючи традиційні церковно-схоластичні правила поетики», Сковорода
обстоює нову, силабо-тонічну (засновану на закономірному чергуванні
наголошених і ненаголошених складів) систему віршування. Оригінальний
курс не подобався переяславському єпископові, через конфлікт Сковороду
було звільнено, і він стає домашнім учителем.

Переяславський період — важлива віха в житті Сковороди. Саме в цей чає
остаточно формується його світогляд як просвітителя, демократа,
визначаються основні творчі принципи як прогресивного письменника та
філософа. Написані в цей період поетичні твори автор об’єднав у збірку
«Сад божественных пbсней». Пізніше Сковорода викладає в Харківському
колегіумі поетику, синтаксис, грецьку мову, етику. Але викладання
Сковороди, що сам був вихідцем з народу і виступав носієм ідей
народолюбства всупереч середньовічній схоластиці, викликало
незадоволення духовної влади. Філософа звинувачували в богохульстві, у
намаганні підірвати основи існуючого суспільства.

Гнаний політичними ворогами, але вірний своїм переконанням, упевнений у
тому, що щастя людини не в почестях і розкоші, а в самопізнанні, у
трудовій діяльності, Сковорода обирає свій шлях у житті: стає мандрівним
філософом, народним учителем і співцем. Останні двадцять п’ять років
свого життя поет у сірій селянській свиті, з торбиною за плечима з
кількома улюбленими книжками мандрував від села до села.

Уже будучи тяжко хворим, Сковорода оселився в селі Іванівці поблизу
Харкова (тепер село Сковородинівка), де й помер 9 листопада 1794 року.