Європейськість прози Михайла Коцюбинського

Творчий праксис великого репрезентанта української літератури значною
мірою справдив слова його молодшого австрійського сучасника Р.-М.Рільке
з автобіографічного роману „Нотатки Мальте-Ляврідс Брігге", Мовляв,
навіть заради одного літературного твору треба бачити багато міст, людей
і речей. Треба відчути, як літають пташки. Треба збагнути, яким порухом
відкривають пелюстки маленькі квітки раннього ранку. Треба багато
пережити, мати що згадати. Але переливати ці спогади в художні ритми
слід лише тоді, коли вони повернуться і стануть кров'ю, поглядом і
порухом митця, вже безіменними і невіддільними. Тільки тоді вони зможуть
перетворитися в суте золото справжньої літератури.

Долі та Богом даному таланту, чутливості до краси й образному
світосприйманню, інтенсивній праці над ограненням власного хисту і
почасти впливу літературних учителів, урешті прихильній до закордонних
мандрів раtег fаmіlіае родині Михайла Коцюбинського завдячуємо
справдженням „наскрізь новочасного чоловіка" (І.Франко) і Першорядного
Майстра. Вродженець „краси України, Подолля” і „приклонник культурних
вартостей” (М.Грушевський), митець прийшов в українське письменство в
час його оновлення в світі та нагадав йому „деякі напрямки європейської
літератури” (М.Рудницький). Коцюбинський сформувався, за спогадами
В.Самійленка. в тонку гармонійну натуру, речника краси, розуму й
людяності, ґречного європейця та – додамо – українську громадську
людину-патріота, протестанта проти національного гноблення, митця не
асоціального, який, однак, не змішував політику і літературу.

Виробленню мистецького смаку посприяло цьому й добірне коло лектури,
ширше, ніж у переважної більшості тогочасних літератів у Росії. В ньому
французи Золя й Мопассан, австрієць Шніцлер, гурт скандинавів від
Стриндберга до Ґарборґа, „хохол", як він себе пойменував, Чехов.

Коцюбинський ізріс на кращих зразках, насамперед західноєвропейських,
зазнав, як і інші письменники, різних впливів. Але не піддався їм,
повернувся „на свій корабель і в рідну Ітаку привіз зерна солодкого
„лотосу" [1, 143]. Адже був саморідним і органічно національним, А також
інтернаціональним у переведенні в літературний ряд явищ гарних і
бридких, добрих і злих – бо ж усе „має право доступу до штуки" [2, 118].
Прийшов до модернізму власним шляхом – через концептуально нове бачення
дійсності, що збагатило парадигму літературних виявів позитивізму
„філософією життя", нюансуванням світлотіней людського буття. Як у
Франції Мопассан, у Росії – Чехов, почав культивувати лапідарні форми
малої прози (новітній її характер засвідчує, скажімо, порівняння новел
„Місячне сяйво" Мопассана, „Без заголовка" Чехова і „У грішний світ"
Коцюбинського). Вже цим, як вони, спричинився до створення нового
напряму в красній словесності.

Відіграв роль водночас оновлювача-реформатора національної художньої
традиції, став „поетом настрою" (П.Филипович), новатором, який де в чому
випередив європейські мистецькі й наукові відкриття. Зусиллями плеяди