Реферат на тему:

Духові джерела української літератури

Задумуючись над первинним руслом нашої великої ріки, захарещеної вже на
сьогодні застарілими експериментальними спорудами нашого віку, я згадую
працю академіка Білецького "Українська література серед інших
слов'янських літератур". Нині ця стаття читається вже з поблажливістю:
надто тяжіла над автором прийнята схема, надто позначилася печать
мертвого часу. На ту пору це була цікава стаття, але й тоді я волів би
послухати, що говоритиме на цю тему Олександер Білецький за чаєм... 

Було в цій публікації (1958 р.) щось від гордости за нашу літературу
(адже за підручниками вона просто аґітково-викривальна і
провінційно-наслідувальна), про що свідчить сама назва. Але говорити про
українську літературу в пляні порівняння і протиставлення, вирізнення її
самобутности було не прийнято, було навіть небезпечно. 

Мені хотілося б сьогодні цю тему трохи в іншому аспекті. Тепер момент
гордости не актуальний, як на мій погляд. Нині нас хвилює питання --
може фатальне на історичному перехресті -- про долю української культури
і мови, про українську молодь, про місце нашої літератури в духовому
житті сучасної молоді, дітей, які підростають у нинішній атмосфері і
кажуть своїм батькам: "Нам это скучно". Дійсно, у нас немає Дюма, немає
романтики індивідуалізму "Героя нашого часу". У нас немає (правда, не
знаю, чи тепер цікаво молоді) "Злочину і кари", немає "Війни і миру".
Але в англійській літературі їх теж немає. І в німецькій їх немає.
Натомість у нас є щось таке, чого немає ні в російській, ні в німецькій,
ні у французькій літературах. Це надто примітивний підхід до справи,
споживацтво на міру недорозвиненого смаку: "це скучно" чи "не скучно",
"мені нудно, давайте мене розважайте", давайте мені щось гостре". У нас
просто немах виховання! 

Візьмімо пересічних батька -- матір, у яких росте дитина. На відміну від
предків минулого віку, вони мають середню освіту. Але чи зможуть вони
перелити у свою дитину чари рідної мови? Красу рідної пісні? Леґенду про
подвиг національних наших героїв, що відстоювали честь і обличчя свого
народу? Чи зможуть вони виховати людську гідність так, щоб дитина змалку
знала абеткові істини: з якого вона кореня і який корінь їй плекати, щоб
рости духово здоровою? Як і для чого жили, за що боролися їхні предки?
Чому вони так зневажали яничарів, покручів, перевертнів, які цуралися
свого роду, своїх святинь, своєї мови, і воліли йти наймитами й
жебраками до сусідів, щоб вислужити на маленького пана... Чи можуть
нинішні молоді батьки дати дітям приклад високої гідности? 

Що я маю на увазі, коли говорю про контекст рідної культури? Звичайно, є
великі моря світової культури. Але хто їх перепливе? Людина живе на
березі своєї річки, і світ відкривається їй із рідної хати. Якщо вона не
знатиме своєї річки, свого берега, своєї хати, а все говоритиме про
сусідів і далекий світ -- це буде поверховий базіка. Скільки в нас таких
базік? Ще про історію російських царів вони можуть поговорити, але про