Реферат на тему: 

Борис Грінченко (1863—1910)

Борис Дмитрович Грінченко (літературний псевдонім — Василь Чайченко та
ін.) — видатний письменник, перекладач, фольклорист і етнограф,
мовознавець-лексикограф, критик і публіцист, організатор періодичних і
науково-популярних видань.

Народився Борис Дмитрович 9 листопада 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на
Харківщині в дрібнопоміщицькій родині. Навчався в Харківському реальному
училищі, але в 1878 р. був виключений з шостого класу і заарештований.
Причина — зв’язок юнака з гуртком революційних народників. До кінця
життя він потрапив під жандармське пильнування, а тяжкі тюремні умови
спричинили невиліковну хворобу — сухоти.

Деякий час працює канцеляристом, а в 1881 р. складає екстерном іспити на
народного вчителя і здобуває посаду в сільській школі на Харківщині. За
винятком 1886—1889 р., коли Б. Грінченко працював статистиком у
губернському земстві на Херсонщині, педагогічній діяльності він віддав
десять років (1881—1893). Особливо плідним був для Грінченка період з
1887 по 1893 рік, коли він разом із своєю дружиною працював у приватній
школі Христини Алчевської, відомої просвітительки і педагога. Як педагог
Борис Дмитрович відзначався глибоко прогресивними переконаннями. У
численних розвідках, як-от: «Яка тепер народна школа на Вкраїні», «На
беспросветном пути», «Об украинской школе» та інших, він піддавав різкій
критиці систему освіти, обстоював зв’язок навчання з життям народу.
Грінченківською «Граматикою української мови» користувались наймолодші
школярі. У 1917 р. був надрукований підручник Бориса і Марії Грінченків
«Рідне слово. Українська читанка». Підручники привертали увагу школярів
до усної народної творчості, до кращих зразків української літератури.

1894 р. Б. Грінченко переїхав до Чернігова, де працював дрібним
службовцем у земстві. Він організовує перше в Україні справді народне
видавництво (у його «штаті», крім самого Б. Грінченка та його дружини —
української письменниці М. Загірньої, — не було нікого), яке випустило
цілу бібліотеку народопросвітних видань.

З 1902 р. живе в Києві, багато працює як журналіст, очолює товариство
«Просвіта». Б. Грінченко працює над упорядкуванням та редагуванням
«Словаря української мови». Значною заслугою стало те, що в його
словнику представлене мовне багатство всієї тогочасної України — як
східної, так і західної. Не випадково саме на практиці Грінченкового
словника ґрунтувався перший прийнятий у радянський час український
правопис, що був затверджений у 1921 році Всеукраїнською академією наук.

Виснажлива важка праця підірвала здоров’я письменника. У 1910 році Б.
Грінченко поїхав на лікування до Італії, де й помер у травні. Тіло було
перевезене в Україну і поховане на Байковому кладовищі в Києві.

Літературна спадщина Грінченка відзначається жанровою і тематичною
різноманітністю. Він писав вірші, байки, поеми, оповідання, повісті,
драматичні твори. Талановитий письменник у них з великою майстерніст