Джерела формування козацтва

В кінці XV ст. територія на південь від річки Рось аж до Чорного моря
була спустошена татарами, за що її називали "Диким полем". Це була
окраїна Великого князівства Литовського, яка в адміністративному
відношенні поділялася на повіти: Канівський, Черкаський, Вінницький і
Брацлавський.

Литовській уряд мало дбав про захист південних українських земель від
нападів татар. Оскільки існувала постійна загроза ворожих нападів,
більшість населення зосереджувалася в "острогах" при замках і поблизу
замків Канева, Черкас, Вінниці, Брацлава, Бара, Хмільника. Селяни й
міщани, вихідці з північних районів займалися рибальством, мисливством,
бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й
торгівлею.

У містах жили також урядовці та служилі люди — старости (намісники) й
підстарости, бояри і земяни, які відбували військову службу. ФеоДали
(князі, бояри, земяни) одержували землі від уряду чи місцевих старост і
воєвод, або захоплювали пустощі.

Місцеві селяни до середини XVI ст. були вільними. Податки і повинності,
що їх відбували на користь великокнязівського замку (подимне,
пушкарівщина, стації) та на користь власника землі — держави чи
приватних осіб (натуральний податок, грошовий або чинш), були порівняно
легкими. Через часті набіги сусідів усе населення жило по-військовому,
готове будь-якої години відбити ворожий напад.

Саме територія південних українських земель - Подніпров'я і Побужжя —
стала місцем, де виникло козаіггво, яке посіло важливе місце в історії
українського народу. Слово козак східного походження. Воно означало
"вільний воїн", "вільна людина". В розумінні — "вільна людина, незалежна
від феодала й уряду" — слово козак і закріпилося на Україні.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення,
котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території
південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно
селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від
покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського
гніту. До козацьких ватаг, які вирушали в степи для занять промислами
або й для нападів на татар, входили також міщани і навіть дрібні бояри.
Козацькі ватаги не були постійними, після повернення з степів додому, в
населенні місця, вони розпадалися.

Перші згадки про українських козаків відомі з кінця XV ст. (1489, 1492,
1494,1499 рр.).

Козацький побут.

Незвичайно барвне і різнородне було щоденне козацьке життя. Різні
мемуаристи й оповідачі переказали нам масу всяких оповідань, переказів,
анекдотів про запорозьку старовину.

"Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку
похожі", оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив ті різні
чудні запорозькі "вимисли".