Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Це знаходить свій вияв, зокрема, у прагненні мільйонів людей до пізнання власної історії.

Україна – друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення

вона наближається до Франції, а за обсягом валового національного

продукту – до Італії. Проте політичні права українців як нації довгий

час були мінімальними – не лише на європейській арені, а й у власному

краї. Протягом багатьох століть право остаточно схвалювати рішення, що

стосуються основних царин життя українців, зосереджувалося здебільшого

поза межами їхньої території. В той час як найубогіші країни світу

користуються повним суверенітетом, Україна тільки-но проголосила його.

Ця кричуща невідповідність є загадкою історії, що спонукає пильніше

розглянути минуле України та українців, минуле, яке так часто лишалося

поза увагою і ще частіше не знаходило розуміння.

Саме відсутність держави та наявність панування не українців у процесі

модернізації є вирішальними моментами, котрі допорають висвітлити

надзвичайно широке, барвисте й химерне плетиво, що його утворює історія

України.

Найперші сліди людських поселень на Україні сягають за 150 тис. років.

Мандруючи до берегів Чорного моря через Кавказ і, ймовірно, Балкани,

перші поселенці все ще зберігали ознаки примітивного походження. Вони

мали незначного об'єму мозок, низький лоб, масивні щелепи та великі

зуби. Зате ходили випроставшись, а їхні надзвичайно вправні руки вже

ціликом сформувалися. Близько 40 тис. років до н. е. в середині

останнього льодовикового періоду з'явився кроманьйонець (або гомо

сапієнс) – особина, від якої походить сучасна людина. Вона була

порівняно високою на зріст, прямо ходячою, із значно розвинутими

розумовими можливостями. Пристосовуючись до холодного сурового клімату,

до труднощів у добуванні поживи, ці люди, що жили з мисливства та

збирання плодів, винайшли небачене розмаїття технічних нововведень,

таких як зброя і знаряддя з кременю, риболовні гачки, гарпуни, житла із

шкур та кісток.

Близько 10 тис. років до н. е. , коли відступис останній льодовик,

лишивши після себе характерний для сучасної України ландшафт, людина

стала мінятися дедалі швидше. Так, у період неоліту, який тривав на

Україні з 6 до 2 тис. років до н. е., людство зазнало глибших змін, ніж

за попередні 2-3 млн років. Хоч цей період зветься неолітом, тобто новим

кам'яним віком, він мав мало спільного з каменем. "Революційне" значення

неолітичної цивілізації полягає насамперед у тому, що люди знайшли

докорінно нові способи добування поживи. Замість збирання плодів і

полювання вони нарешті самі навчилися продукувати поживу.