Територіальна структура господарства і розселення населення:

ретроспектива і сучасні реалії

Територіальна структура - одне з головних понять суспільної географії.

Її дослідження не втрачають своєї актуальності, незважаючи на розвиток

теоретико-світоглядних позицій дослідників, зміни в засадах

господарювання, розширення меж наукового пізнання в системі взаємодії

природи й суспільства. Виявлення закономірностей територіальної

організації виробництва, особливостей формування територіальної

структури господарської діяльності є не менш важливими, ніж пізнання

законів економічного розвитку. Територіальна структура господарства

країни (регіону) характеризує розміщення, просторове поєднання і

взаємодію усіх видів господарської діяльності, що розвинулися на основі

природних та мінерально-сировинних ресурсів, системи поселень,

виробничої та соціальної інфраструктури. Територіальна структура - це

економічний каркас країни, територіальні обриси розподілу продуктивних

сил. Вона є результатом і водночас важливим чинником

соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Територіальна структура господарства і розселення населення поряд із

такими вагомими характеристиками, як природно-ресурсний потенціал,

економіко-географічне та геополітичне положення, рівень

соціально-економічного розвитку країни, конкурентоспроможність продукції

визначають гео-економічний потенціал держави, її діяльність на світовому

ринку, напрями економічної інтеграції у світове співтовариство.

Теоретичні основи формування територіальної структури закладені в

теоріях центральних місць, розроблених В. Крісталером і А. Льошем у 30-х

роках XX століття. У цих теоріях визначено засадничі положення

регіональної економіки, розміщення продуктивних сил, просторового

поєднання виробництва і поселень. Було зроблено спробу теоретично

пояснити ієрархічну організацію мережі поселень або "центральних місць"

і упорядкованість у відстані між поселеннями, характерну для центрів

певної виробничої спеціалізації. Обґрунтовано доцільність розміщення

певних видів товарів у відповідних населених пунктах, визначено

центральні місця зони обслуговування і збуту [13]. В основу теорії було

покладено мінімізацію відстаней для збуту продукції або поїздок у центри

обслуговування, тобто транспортний принцип. Незважаючи на однобічне

пояснення формування "центральних місць" в мережі поселень, ця теорія

дала поштовх до розвитку територіального аспекту виробничої діяльності

та поселень, їх наукового обґрунтування.

Не менш важливою для становлення теоретичних основ формування

територіальної структури виробництва і розселення населення є

хорологічна концепція, сформульована німецьким вченим А. Гетнером,

згідно з якою території слід вивчати тільки з просторової точки погляду,

тобто які об'єкти суспільної діяльності тут розміщені. Його хорологічний

метод дослідження згодом став одним із найважливіших для вивчення

регіонального розвитку.

Географічні аспекти у руслі проблем розміщення і територіальної

організації господарства розробили також такі німецькі вчені, як Й.