Русловий алювій Черемошу Вступ Черемош, права та найбільша притока (довжина 80 км, площа басейну 2650 км2) Пруту, утворюється злиттям Чорного і Білого Черемошу в гірському селі Устеріки в Покутсько-Буковинських Карпатах. Витоки Чорного Черемошу (89 км, 836 км2) знаходяться в Мармароських Карпатах (внутрішня частина Східних Карпат). Подібна область витоку й Білого Черемошу – він теж розтинає північно-східні відроги Мармароських Карпат. Білий Черемош коротший від Чорного (61 км) і має меншу водозбірну площу (632 км2). Cпоконвіку Білий Черемош був річкою пограничною. У ХІХ ст. по ньому проходив кордон між Галичиною і Буковиною, пізніше – у міжвоєнному періоді – кордон між Польщею і Румунією. Зараз Черемош відділяє Чернівецьку область від Івано-Франківської. Від Устерік Черемош проривається через зони скибових складок і в місцевості Кути залишає Карпати й випливає на передгір’я, впадає до Пруту нижче місцевості Чортория. На досліджуваному карпатському відтинку (33 км), між Устеріками й Вижницею, ріка має похил 7,3 0/00. Поздовжній профіль ріки неврівноважений: зустрічаються випуклі та ввігнуті злами, пов’язані з чергуванням ділянок виходів стійких і більш податливих на ерозію порід флішової серії (Teisseyre, 1938). Знаний на Черемоші водоспад під Сокільською скалою коло Тюдова в ХІХ ст. був зірваний динамітом з метою впорядкування сплаву деревини (Grodziski, 1998). На виході з Карпат Черемош розтікається кількома рукавами, зменшується похил ріки і від Вижниці до місця впадіння в Прут він сягає тільки 3,0 0/00. Середньорічні витрати води становлять 33,2 м3/с (Кирилюк, 1993). Увесь гірський водозбір Черемошу розташовується в межах зовнішніх флішових Карпат, а витоки - серед палеозойських та мезозойських порід серединного Мармароського масиву - у Чивчинських горах (кристалічні сланці, гнейси, базальти, андезити і вапняки). Бриловий блок Мармароських Карпат є в значній мірі зденудований і жодна з його вершин не перевищує 2000 м н.р.м. (Kondracki, 1937). З північного сходу до нього прилягає Чорногірська зона, що належить тектонічно вже до Зовнішніх Карпат. Далі на схід хребти збудовані з малостійких порід менілітово-кросненської серії, що раніше відносилась до сілезької структури (остання поділялась на кросненську зону і скольський покрив - wdowiarz, 1948). Східний, крайовий уступ карпатської гірської країни утворює широка зона скибових складок. Нижній передгірний фрагмент долини Черемошу розташовується уже в межах неогенових утворень, що у прикарпатській частині зім’яті в складки (Wyszynski та ін., 1939). Зацікавлення алювієм Черемошу розпочалось ще у міжвоєнний період (Teisseyre,1933; Woznawski, 1935). Трохи раніше започатковано детальні геологічні дослідження цієї частини Східних Карпат (Pawlowski, 1914). Українські географи свої зацікавлення Черемошем сконцентрували на аналізі терасових рівнів (Кожуріна, 1955) та гідрологічному режимі ріки (повеневі трансформації русла і т.д. - Лютик, 1963). Сучасні руслові гравійно-галечникові відклади Черемошу утворюються внаслідок обточування