Поштовхом до розвитку прискорювачів заряджених частинок послужили

дослідження будови ядра, що вимагали потоків заряджених частинок високої

енергії. Природні джерела заряджених частинок, що застосовувалися

спочатку, - радіоактивні елементи - були обмежені як по інтенсивності,

так і по енергії частинок, що випускаються. З моменту здійснення першого

штучного перетворення ядер (1919, Э. Резерфорд ) за допомогою потоку

?-частинок від радіоактивного джерела почалися пошуки способів отримання

пучків прискорених частинок.

 У початковий період (1919-1932) розвиток прискорювачів йшов по шляху

отримання високої напруги і їх використання для безпосереднього

прискорення заряджених частинок. У 1931 амер. фізиком Р. Ван-де-Граафом

був побудований електростатичний генератор, а в 1932 англ. фізики Дж.

Кокрофт і Э. Уолтон в лабораторії Резерфорда розробили каскадний

генератор. Ці установки дозволили отримати потоки прискорених частинок з

енергією близько мільйона електрон-вольт (Мев). У 1932 вперше була

здійснена ядерна реакція, що порушується штучно прискореними частинками,

- розщеплювання ядра літію протонами.

 Період 1931-1944 - час зародження і розквіту резонансного методу

прискорення, при якому прискорювані частинки багато разів проходять

прискорюючий проміжок, набираючи велику енергію навіть при помірній

прискорюючій напрузі. Засновані на цьому методі циклічні прискорювачі -

циклотрони - незабаром обігнали в своєму розвитку електростатичні

прискорювачі. До кінця періоду на циклотронах була досягнута енергія

протонів близько 10-20 Мев. У 1940 амер. фізик Д. У. Керст реалізував

циклічний індукційний прискорювач електронів (бетатрон), ідея якого

раніше вже висувалася (амер. фізик Дж. Слепян, 1922; швейц. фізик Р.

Відерое, 1928).

 Розробка прискорювачів сучасного типу почалася з 1944, коли рад. фізик

В. И. Векслер і незалежно від нього (дещо пізніше) амер. фізик Э. М.

Макміллан відкрили механізм автофазування , що діє в резонансних

прискорювачах і дозволяє істотно підвищити енергію прискорених частинок.

На основі цього принципу були запропоновані нові типи резонансних

прискорювачів - синхротрон, фазотрон, синхрофазотрон, мікротрон. В цей

же час розвиток радіотехніки зробив можливим створення ефективних

резонансних лінійних прискорювачів електронів і важких заряджених

частинок.

 На початку 50-х рр. був запропонований принцип знакозмінного

фокусування частинок (амер. учений Н. Крістофілос, 1950; Е. Курант, М.