До Давнього Сходу належали держави, що існували у IV-І тис. до н.е. на території Південної Азії та частково у Північній Азії. Тут виникли перші рабовласницькі держави - Шумерія, Вавилонія, Ассирія, Єгипет, Індія, Китай. Створена ними цивілізація мала значний вплив на культурний розвиток людства.

З появою класового суспільства виховання підростаючого покоління набуло класового характеру, виділилося як самостійна соціальна функція суспільства. На цьому етапі з'явилися спеціальні навчально-виховні заклади - школи, в яких здійснювалося систематичне навчання дітей. Появі шкіл сприяло виникнення різних систем письма (шумерське, єгипетське, китайське та ін.). Перші школи було відкрито в III-II тис. до н.е. у Шумері, Єгипті, Індії, Китаї, й відтоді систематичне навчання стає важливим складником процесу виховання.

Школи в Шумері (рання рабовласницька держава на території Дворіччя - між річками Тигр і Євфрат) виникли у середині III тис. до н.е. Головним їх завданням була підготовка писарів, навчання їх клинопису - трансформованому піктографічному письму, що являє собою комбінації різноманітних вертикальних і горизонтальних клиновидних рисок (система налічувала до 600 знаків). Такі школи називали "будинками глиняних табличок", учителя - "батьком будинку глиняних табличок", учня - "сином будинку глиняних табличок". Назви походять від того, що шумери писали на мокрих глиняних таблицях. Учні також засвоювали певні знання з ботаніки, зоології, географії, математики, граматики, літератури. Навчання в школах було тривалим, коштувало дорого, тому навчалися лише діти знаті.

У Єгипті школи з'явилися у III тис. до н.е. водночас з виникненням писемності. Тут існували двірцеві школи, школи для жерців, школи писарів, школи для різних службовців. У них користувалися ієрогліфічним (ієрогліф - священний знак) письмом, яке налічувало до 700

ієрогліфів. Учні писали чорною фарбою на папірусі тонкою бамбуковою паличкою. У школі при палаці фараона заняття тривали з ранку до пізнього вечора. Панувала сувора дисципліна, вдавалися до тілесних покарань. Майбутні чиновники навчалися читанню, письму та лічбі. Крім того - гімнастичним вправам, плаванню і гарним манерам. У школах для жерців, окрім загальних предметів, давали релігійну освіту, а також навчали астрономії та медицини. Діти вищої знаті здобували освіту у військових школах, звідки виходили воєначальники.

В Індії (III тис. до н.е.) виховання було кастовим. Існували школи лише для двох вищих станів: школа брахманів і школи кшатріїв. Школу брахманів очолював учитель. Навчання в ній тривало 10-12 років (від 6-12 до 22-24 років). Під час навчання діти проживали у будинку вчителя. Окрім навчання, учні поралися у його господарстві. У школі брахманів з дітей найвищої касти готували служителів Бога, які все своє життя присвячували вивченню священних книг - Вед. У школах кшатріїв навчалися діти нижчих каст (шляхетської, військової). Тут вони опановували науку володіння зброєю, їзду верхи, гімнастичні вправи, а також математику, поезію, музику, етику і танці. Найнижчі касти не могли здобувати освіту.

У Китаї писемність виникла в II тис. до н.е., водночас почалося й навчання грамоти. Воно було тривалим і доступним лише дітям із заможних родин. До появи загальноосвітніх шкіл у Китаї існували так звані общинні школи, в яких юнаків безкоштовно навчали стрільби з лука, пісень та обрядів, згодом - їзди верхи, письма і лічби. Навчання починалося з шести років. Основними його методами були запам'ятовування, наслідування, обмеження свободи та ініціативи. У школах панувала сувора дисципліна, застосовували тілесні покарання. Для підготовки чиновників діяли спеціальні навчальні заклади: юридичні, медичні, математичні, художні. Згодом було відкрито вищі аристократичні школи, в яких навчали ораторського мистецтва, філософії, релігійної моралі, астрономії, медицини та ін.

Першу приватну школу в Китаї відкрив Конфуцій (бл. 551-479 до н.е.). Він вивчив понад три тисячі осіб. У філософських школах навчали ораторського мистецтва, риторики, логіки, вміння вести полеміку, дискутувати. Саме в Китаї вперше було запроваджено складання екзамену для тих, хто хотів стати вченим або чиновником.

Виховання і навчання у Давній Греції та Римі

У Давній Греції, що складалося з невеликих рабовласницьких міст-держав, найоригінальніша система виховання існувала в Спарті - головному місті Лаконії і в Афінах - головному місті Аттіки. Спільним в обох системах було те, що вони призначалися для виховання заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна - захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отримували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Після кожного року навчання проводилися публічні випробування - агони.

Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділялося мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на виховання беззаперечного послуху, витривалості та вміння долати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і порядки, про стійкість і мужність їхніх предків, моральні якості спартіатів.

Юнаків 18-20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали "знаряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховання була гармонійно розвинена особистість ("калокагатія" - внутрішня і зовнішня досконалість).

До семи років хлопчики і дівчатка виховувалися в сім'ї. Відтак хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були платними, а тому не для всіх доступні. Навчання дітей із заможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від гр. "дидаско" - навчаю). Учнів до школи та додому супроводжували раби - педагоги. У школах граматистів навчали писати, читати та лічити; писали на воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з "Одіссеї", "Іліади" та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки та юнаки 14-15 років навчалися п'ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.