Реферат на тему:

Сила творчості. Микола Бажан

(9 жовтня 1904 — 23 листопада 1983)

З юних дебютантів другої половини двадцятих років Бажан єдиний устиг за
короткі п'ять хвилин до «дванадцятої» (1928 — 1931) вивершитись на
богатиря поезії нашого сторіччя. Його виступ із першою книжкою стався в
час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем
автора «Синіх етюдів» і «Камо грядеши». Москва вже йшла в другу
фронтальну атаку проти України, і російсько-українська політична,
культурна й усяких інших форм війна дійшла критичного пункту. 21-річний
Бажан приєднується до найвідважніших, кличе іти назустріч бурі, «рубати
ланцюги причалів»; «в часи смертельного авралу і компаса і серцю
метнутись не даси убік». («Нічний рейс», 1927). І дійсно, наступних
кількох аварійних років Бажан (подібно як Микола Куліш п'єсами)
капітально зміцнює позиції молодого українського відродження своїми
найкращими творами — «Будівлі», «Гетто в Гумані», «Розмова сердець»,
«Сліпці»... Тоді на межі тридцятих років російська радянська поезія вже
нічого рівновартного цьому не могла протиставити. 

І ще одно диво: серед терористичного шалу московської розплати зумів він
уникнути не тільки російської кулі, ґрат чи колючого дроту на Соловках,
а й, так би мовити, остатися «при владі», «ходити в білих сенаторських
штанах». Його свіжа, могутня суверенна українська сила була врахована і
«пошанована» остільки, що коли після поразки він підняв руки, то його
Сталін потрактував як маршала, що дав згоду на капітуляцію. Щоб схилити
його також до коляборації, то одною рукою йому весь час показують цівку
пістоля, а другою дають аж дві сталінські премії, орден Леніна, орден
Червоного Прапора, орден Червоного Трудового Прапора, роблять його
членом Президії Верховних Рад СРСР і УРСР, членом Академії наук,
речником радянської делегації в Об'єднаних Націях, віце-прем'єром
України, нарешті, членом ЦК партії. В лютому 1941 вперше в історії КПУ
на київському партактиві звіт за конференцію ВКП(б) робить не перший
секретар ЦК КПУ (тоді Хрущов), а Бажан, про якого не знали навіть, що
він уже став членом партії. Офіційно перша сталінська премія (1946) була
за антинімецькі «Клятва» (1941), «Данило Галицький» (1942) і
«Сталінградський зошит» (1943). А друга — за антианглійські «Англійські
враження» (1948). Але фактично сталінські премії Бажан, як і Тичина та
Рильський, здобув головно одами до Сталіна й Москви («Людина стоїть в
зореноснім Кремлі» — 1932, «Клич вождя» — 1939, «Ранок у Горі» та інші).
Сюди належать також такі його виступи, як промова в Об'єднаних Націях з
вимогою видачі української радянської еміграції Москві (див. «Радянська
Україна» за 6 і 7 лютого 1946) чи стаття «До кінця викорчувати
буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури
України» («Радянська Україна», 17 листопада 1946). Чи мусів поет платити
ще якусь «дань» за своє життя? Хто знає культурну й національну вартість
«Соняшних клярнетів» і «Замість сонетів і октав» чи «Розмови сердець» і
«Сліпці», той може повірити, що навіть для Москви і Сталіна оди Тичини,