Реферат на тему

Іван Багряний — політичний діяч і письменник

(2 жовтня 1907 — 25 серпня 1963)

Іван Багряний вписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний
речник першої еміграції з Радянського Союзу. «Стара» еміграція вийшла за
кордон порядком оборонної війни з окупантом, вона не жила під окупантом,
її руки і ризи були чисті від будь-яких підкорень, компромісів. Коли
останні ар'єргарди Української Армії відходили за Збруч, покоління
Багряного було у віці 12-15 років. Зокрема і дванадцятилітній Іван
Багряний, син охтинського муляра Павла Лозов'яги, на власні очі бачив
заграви українсько-російської війни, терор московських більшовиків.
Бачив, як північні наїзники вбили дядька, вояка Української Армії під
командою Симона Петлюри, і тут же поруч повалили на смерть його коханого
діда-пасічника. 

Але країна не могла емігрувати. Вона вирвала у ворога компроміс нової
економічної і національної політики, юридичне визнання її самостійности
(конституція СРСР) і була далі у відродженні. Відродження, як і весну,
не можна скасувати. Тому неминуче Україна почала перемагати в нерівному
радянському компромісі з Москвою. У це змагання втягалось і підростаюче
покоління Багряного, поспішаючи добути освіту і позицію на великому
фронті. 

Строки історії були невмолимо короткі — встигла чи не встигла нація
стати на ноги; встиг чи не встиг юнак закінчити вищу освіту; мусів чи не
мусів пройти крізь масові примусові організації профспілок, комсомолу,
партії; встиг чи не встиг знайти себе і своє життьове покликання — а вже
над головою шумить нова гроза тотального вражого терору. Зламавши
компроміс і договір (яким була конституція), Москва нищила безоружну
країну кулею, депортацією, тюрмою і організованим голодом. Стався
геноцид — замах на Відродження, на всю націю. 

Іван Багряний мав 25 років, коли геноцид на Україні розгорнувся на весь
свій диявольський масштаб. Багряний разом із сотнями тисяч поїхав у
концтабори Далекого Сходу з вироком на п'ять років. 

Що встиг він зробити? Технічна і загальна освіта. Перша збірка поезій
«До меж заказних» (1927), поема «Аве Марія», роман «Скелька» дали йому
дорогу до членства в опозиційній добірній групі письменників МАРС
(Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Осьмачка, Косинка, Галич).
Але він тільки-но встиг переступити поріг суворої школи літератури, як
НКВД перетворило його на «зека» — в'язня далекосхіднього концтабору.
Втеча, бездомність, мандри і поворот до своєї країни, що ще не одійшла
від геноциду, а вже була напередодні нової катастрофи. Новий арешт,
тортури — все це описане в романі «Сад Гетсиманський», що його вважають
значною мірою автобіографічним. 

Друга світова війна дала «вихід» на Захід крізь вогняні ворота фронту,
крізь цвинтарні табори полонених і концтабори, крізь унтерменшівську
категорію «остарбайтера», крізь оунівське підпілля. Волею і неволею
мільйони українців з УРСР опинилися на Заході. Кількасот тисяч їх
остались емігрантами. Не еміграція, а «ісход», не група однодумців, а
неймовірна мішанина маси — колишніх в'язнів і колишніх сексотів;